Ласлов Чопей, русиніста

 

Творы Ласлова Чопей в околї языкознательства состоят, властно, из Русько-мадяр­сь­ко­го словаря и статї Мадярські слова у русинськум языцї (Magyar szók a rutén nyelvben), што ся появила як сопутный продукт словника. Пиля того заслужит на позур и ёго робота як со­ставителя и редактора учебных книг.

Русько-мадярськый словарь родив ся як конкурсна робота. 19‑го марця 1878‑го года Мадярська Ака­демія Наук вуписала конкурс на русинсько-мадярськый словник:

“Має ся такый русинсько-мадярськый словник изладити, котрый бы у товкованю мадярськых слов и вуражень якмай на бисїду ма­дяр­ськых Русинув никав, и котрый бы ани мадярські позыченя тої би­сї­ды не вухабив.” [1]

Побідному конкурсному словнику вузначало ся оцїненя Фекийшгазія.[2] Граню на пода­ня робот поклали на 31‑го децембра 1881‑го года.

Перва верзія словника Чопея на сись час и была готова. Окрем нёго подав роботу на кон­курс ищи Александер Митрак.[3] Конкурсна комісія, зложена из Ёзефа Буденца, Мовра Ба­­лаґі и Оскара Ашбота, со­про­тив великоруському словнику Александра Митрака вузнала из никаня конкурса за успішнїйшый словник Чопея, што 

„хотяй и не пов­ный, и не плод довгої усиловної роботы, но практичным жаданям удоволює. Автор по­стоянно має на позорї народный язык, не руськый словник пише, ай русинськый, ёго ма­дярські товкованя чисті и точні.”[4]

У спередслові словника Чопей уд зачатку собі по­клав троисту  цїль:

„1./ дати каммай повну збирьку русинськых слов; 2./ взяти слова церь­ковнославянського языка, што мают каждоденноє хуснованя; 3./  дати и дакотрі ве­ли­коруські слова.”[5]

Вшелияк, уважаючи на то, же в Унґварї ся вже рушило вуда­ва­ня Мит­ракового русько-ма­дярського словника,[6]  Чопей до свого лем мало руськых слов дав, а з троистої цїли, сфор­мулованої у спередслові, впрямився лем на пирві дві точ­кы. На збераня словного бо­гат­ства Русинув Мадярської краины ок­рем словникув Головацького, Міклошича, Лучкая идр. Чопей послужив ся учебниками, вуданыма Міністеріёв Школства и Віры, як и катехізмом, вуданым мункачськов єпархіёв.[7] Слова церьковнославянського языка автор почерп из майчасто хуснованых обрядовых книг.[8]

На уровни тогочасної наукы дає Чопей у своюм словнику роздїленя пудкарпатського ру­синського языка на діалекты. Говорит, же на єдну стямку Русины ся послужат и четверо-пя­те­ро назвами, словами.

„Кидь хочеме порозумілыма быти нашым Руси­нам, та так маєме писати, жебы тотожні слова порузных відикув употребили ся, а тоты уд­ли­кы, што дуже частні сут, мают ся пожертвовати на хосен общых даностий.”[9]

Чопей пра­­вилно констатує, же у Мадярськуй краинї, властно, по русинськы, циже народным язы­ком, не пишут, понеже інтеліґенція такым чиненым языком пише, котрый тотожнит из руськым. Нынї, из удстояня 120 лїт, можеме твердити и тото, же вун быв тот зачинатель, што первый ся ймив писати по русинськы, коли 1881‑го года байловав писати и редіґовати книгы на языку русинського народа.[10] Словник ёго и вступноє слово слов­ника счасти были орґаничным продовженём сёго усилованя,  а счасти мали послужити яко помуч при освоєню мадярського державного языка, при модернізації русинського об­щества. Москвофілы, што пуд иншым зорным углом відїли русинську языково-куль­тур­ну оріентацію, межи тыма Иван Сілвай, Євґен Фенцик остро скрітізовали Чопеюв слов­ник и учебникы.

Москвофілська позіція у проблемі языка и народної приналежности пошкодила ру­син­ськуй культурї и школству.

 Словник Чопея став ся важным жерелом при студіях словного богатства русинськых го­ворув и гунґарізмув, які ся у тых говорах одомашнили як результат природных ру­син­сь­ко-мадярськых стыкув.[11] Лексичні гунґарізмы, зобрані у процесї роботы над слов­ни­ком, Чопей 1881‑го года появив як окрему статю,[12] яка была первым изглядованём лек­сич­ных гунґарізмув у пудкарпатськых русинськых говорах. Перебрані из мадярського языка слова свої збирькы задїляє у тематично-предметні ґрупы, студує субстітуцію ма­дяр­ськых звукув, які хыблят у русинськум языку, вказує на назвы звірин (зоонімы) ма­дяр­ського вуведеня, котрі сут у пудкарпатськых русинськых говорах.[13]

У годы 1881–84 Чопей написав, изредіґовав по русинськы, респективно потовмачив вадь переробив булшоє число учебных книг. Языкову основу сих учебникув чинит бе­реж­ськый материнськый говур Чопея, вшелияк дає вун позорность и давнїйшым ру­син­сь­кым літературно-языковым традіціям, котрі ся операли на западнорусинські говоры. Сим мож потовковати трафляючі ся у Чопеёвых учебниках лемкізмы, меже нима сло­ва­кізмы, полонізмы. У пузднїйшых переуданях Чопеёвых учебникув видко слїды того, же тогдышні редакторы усиловали ся правопис и язык учебникув приблизити ид так пру­званому язычію, основаному на руськум літературнум языкови.[14] Правопис учеб­ни­кув, як и словника, етімолоґічно-фонетичный: задержує на кунци слова ъ; ‰ має зву­ко­воє значеня i, ji и значно росширені функції; у новозапертум складї o > i, ü, y, ы по­зна­чає буквов Ò; давноруськоє Л на кунци склада передає обычайно як В; употребляє ґра­фе­му ґ; задержує розлуку и–ы, характерну про пудкарпатські русинські говоры, руно як и звуко­злу­кы кы, гы, хы итд. Из тогдышного галичського украинського писемства переберат булше правописных елементув, айбо не держит ся дослїдно фонетичного письма, приміром, у дакотрых учебниках у невтралнуй позіції не фіґурує у нёго буква і. Учебникы так ся всиловав писати, обы не лем учитель, но й ученик розумів їх. Відный быв значных розлук межи пудкарпатськыма говорами. На звладованя фонетичных роз­лук употребляв букву Ò  як компроміс межи фонетичным и етімолоґічным прінціпом.[15] У часї до вуступеня Гіадора Стрипського, ачий, вун пуйшов майдале у хуснованю фоне­ти­ч­ного прінціпа.

Чопей товмачив вадь переробляв учебникы обычайно из мадярськых, порідко из сло­ва­ць­кых. Окулько из русинськым словным богатством не все знав передати даностї тов­ма­ченої книгы, послужовав ся новотарськым словотворенём. Межи створеныма ним ру­син­ськыма словами много калковых, а в учебниках словноє богатство у тематично-пред­метнуй ґрупі слов из техничного живота содержит много інтернаціоналізмув. У за­пят­цї вказуєме про видливость три вурывкы, які вєдно из цітатами, взятыма из слов­ни­ка дают бізувный образ языка Чопея.[16]

Верну ся щи раз ид оцїненю Чопея. Як єм спомянув, тогочасна інтеліґенція, из бул­шої части церькувна и москвофілської оріентації, остро изатаковала Чопеёво усилованя ство­рити про пудкарпатськых Русинув літературный язык, основаный на їх народнуй би­сїдї. Чопей, котрый измагав ся народный язык пудняти на літературный, приближав ся ид фонетичному правопису, на переломі столїтій, а главно по державнуй перемінї, у Пуд­карпатю, приключеному ид Чехословакії, мав свої послїдователї. Счасти ид ним на­ле­жит и Авґустин Волошин, котрый позітивно оцїнёвав Чопеюв словник.[17] У своюй ма­ло­руськуй (русинськуй) ґраматицї и приданому ид нюй убширшому словничку ву­хусновує и словник Чопея.[18]  Євмен Сабов, неблагым про пудкарпатськых Русинув важив тото, же Чопей и язычієм пишучі сочасникы ёго не годны были порозуміти ся. Зато вун бы ра­дый відїв, жебы їх никаня изближили ся.[19] Из несправедливов, вражуючов, у мос­к­во­філ­ськум духови сформулованов крітиков Чо­пея и ёго дїятельства вуступив Александер Пав­лович, знаменитый русинськый поет, котрый иншеляк сам написав много поезій народным языком. У стиху, написанум по великоруськы и росширянум у ру­ко­пи­сї, крі­ті­зує не лем правопис, не лем оріентацію на народный язык, но и хуснованя гун­ґа­різ­мув.[20] Сись верш Александра Павловича значно прислужив ся до того, же Чопей лишив ся інтензивных студій и заниманя ся языком Русинув.

Изглядователї меживоєнного періода оцїнюют Чопея зависимо уд свого пониманя національної приналежности Русинув и їх літературного языка. Русофілы баґателізуют вадь потупляют дїятельство Чопея як автора словника и учебникув,[21] украинофілы зась ві­тают, же Чопеёвы вуданя операют ся на народный язык.[22] У сих послїдных не стрі­ча­є­ме того абсурдного тверженя, же своима учебниками на русинськум народнум языкови, сво­им словником, заохочуючым на хуснованя народного языка Русинув, Чопей спо­ма­гав асімілаторську політику тогдышных мадярськых пануючых клас. Совітськый істо­рик Пудкарпатя Коломієць дїятельство Чопея оцїнює из москвофілського и вулґарно-мар­ксістичного никаня: называт автора словника мадярізатором Русинув, „по­слу­жо­ва­чом мадярської католицької реакції у Закарпатю”.[23] Многі роботы из історії лекси­ко­ґра­фії надголошуют, же словник Чопея порунано добрі ілюструє пудкарпатські, а измежи нима главно сериднёбережські говоры,  и про то є цїнным жерелом украинської історичної лексикоґрафії.[24]

 Далшый живот Чопеёвої ідеї, будучоє оцїненя ёго наробку буде зависїти и уд далшо­го розвою русинського літературного языка. У Прилозї даєме тітулы творув на русинськум языцї, што ся появили за послїдный час у Пудкарпатю.

Єдных 12–14 лїт тому занимав єм ся животописом Чопея изблизка. Тогды говорив єм из людьми, што знали го вадь чули за нёго, и они росповідали, же Чопей реґулярно на­вщив­ляв родноє село, котороє вже тогды удыйшло ид Чехословакії, и пригваряв родину, жебы ся вчили мадярськый язык, мотивуючи, же про Русины важно знати по мадярськы, из тым годны лїпше успівати у животї.


[1] «Зготовити русько-мадярський словарь, у котртмъ бы мадяр­ск‰ слова и выраженя найме у Мадярсктвъ краин‰ поужитыми руськыми словами толковали ся, тай обы въ ньтмъ были и тоты слова, што зъ мадярского перейшли у руський языкъ» (Ласловъ Чопей, Русько-мадярский словарь. Будапештъ, 1883. VIII).

[2] За Фекийшгазія поз.: Pallas Nagy Lexikona VII. 1. Budapest, 1894. 1–2.

[3] Балецкий Э., Русское языкознание в Венгрии: Studia Slavica Hung. 1 (1955) 457–467.

[4] Мокань А. А.: Венгерские заимствования в Мараморошском украинском диалекте Закарпатской области. Рукопись канд. дисс., Тарту, 1966. 29–32.

[5] „Колимъ бо почавъ словарь писати, державъ емъ ся трьох(ъ) пунктовъ; 1/ змагавъ емъ ся кÒлько лемъ можъ, много руських(ъ) слÒвъ зобрати; 2/ брати слова изъ церькÒвного языка, котр‰ щоденное уживання мають и 3/ зÒбрати и даколько российськихъ словъ.” (VIII).

[6] Балецкий Емил: Краткий очерк русско-венгерской лексикографии. Studia Russica I. (1978) 15–20.

[7] Автор катехізма Іоан Кутка. Дїло сесе, дожившоє ся 15 удань, появили у Будинї 1801‑го года (Кате­хи­сїсъ ма­лый или наука православно-хсртїанская сокращенная во благочестное воспитанїе юношества дїецесїи Мун­качовскїя, составленная въ Оунгвар‰. Въ Будин‰ град‰ 1801). Уважаючи на важность сёго ключового тво­ру, катехізм 1801‑го года переудали сьме як репрінт у Нїредьгазї (1997). У Кутковум катехізмі як у зир­ка­лї мож відїти доґдеєдну проблему языка церькувного писемства XVIII. столїтія. Чути у нюм уд­го­лоскы ву­ра­зув из робот єпископув Де Камеліса, Бізанція, писаных давноукраинськым літературным язы­ком, вєдно з тым мож у нюм замерьковати и глубоку архаізацію, што ся довершила у писемности Ру­си­нув у дусї церь­ков­но­славянського  языка руської редакції. Русинськоє писемство XVIII. столїтія має и ву­разный лемковськый на­дых. Напротив того вшиткого вказує ся у нюм, же розвуй культуры ру­син­сь­ко­го общества ид кунцёви XVIII. столїтія стремив на вурунаня розлук межи говорами.  Уббіжник єпископа Анд­рія Ба­чин­ського из 1802‑го года предписує канторам научити ся сись катехізм напамять, а молодї па­ры повинує перед побранём ся из катехізма испыт искласти. Сись катехізм дочекав ся многых переудань, и хоть язык ёго удступав уд на­род­ного, люде привыкли ид нёму. Поз. Балецкий Э.: Церковнославянский язык и славянские диалекты (на основании карпатских украинских диалектов) Studia Slavica Hungarica XXV (1979) 31–36.

[8] „Слова церкÒвно-славянского языка черпавъ емъ изъ обрядовыхъ книгъ, что майчасто хоснують ся; сяк‰ суть: Евангелие, Апостолъ и Псалтыря.” Х.

[9] У нас нема истого, еднакого руського языка, каждый вид‰къ указуе даякусь самостÒйность во зложеню и выговор‰ слÒвъ; через сесе можъ порозум‰ти, ожъ нашъ языкъ на дакотры стямк‰ и пять слÒвъ мае. Кедь хочеме обы наш‰ руснакы нас порозум‰ли, такъ треба писати, обы тотожн‰ слова рожныхъ вид‰ковъ брали ся, а дуже частн‰ знакы пожертвовали ся на долю загальныхъ.” ХХIV.

[10] У мадярской краин‰ — правду пов‰сти — не пишуть поруськи ... поруськи писати начавъ составитель се‰ книги во 1881 роц‰ и змагавъ ся такъ писати, обы ученики для нарÒдныхъ шкÒлъ зготовен‰ книгы порозум‰ти могли...” Рот А. М.: Венгерско-восточно-славянские языковые контакты. Будапешт 1973. 76–77; Лизанец П. Н.: К истории исследования венгерских заимствований в украинских говорах Закарпатья. (На материале работ Л. Чопея.) Вопросы финно-угорского языкознания вып. З ред. К. Майтинская. Москва, 1965, 156–168; Lizanec P. M.: Magyar-ukrán nyelvi kapcsolatok. Uzshorod 1970. 44–53; Лизанец П. П.: Венгерские заимствования в украинских говорах Закарпатья. Венгерско-украинские межъязыковые связи. Будапешт. 1976. 56–59.

[11] Мушинка М.: Листи Володимира Гнатюка до Івана Панькевича (1920–1926). Науковий збірник Музею української культури. т.3. Свидник. 1967. стр. 147, 160,  162, 191, 192, 208.

[12] Csopey László: Magyar szók a rutén nyelvben. Nyelvtudományi Közlemények XVI. (1881) 270–295.

[13] Чучка П. П.: О венгерских антропонимах и зоонимах в украинских говорах Закарпатья. Вопросы финно-угорского языкознания, вып. 3. ред. К. Майтинская. Москва, 1965. 169–181.

[14] Сабовъ Е.: Христоматія церковно-славянскихъ и угрорусскихъ литературныхъ памятниковъ Въ Унг­ва­р‰, 1893. 209; За язычіє поз. Baleczky Emil: Szabó Eumén orosz nyelvtanának hangtana. Bp. 1943.

[15] Слово переробителя. Переробитель усиловавъ съ до теперь на то, обы го не лемъ панове учител‰, ай и сам‰ ученики (ошколош‰) порозум‰ти могли; на сесе буде ся змагати и надале. Зачимъ руснаки не говорять едновъ р‰чивъ, и въ бесед‰ ихъ е розлука по в‰д‰камъ, зато переробитель дуже просить пановъ учител‰въ, най мають журу на тото, обы зъ д‰тьми все на домашньомъ языц‰ або такъ говорили, якъ у ‰хъ сел‰ говорить ся. Дале най м‰ркують на букву, у с‰й книз‰ сякь позначену: Ò, котра по в‰д‰камъ аттакъ выпов‰дывае ся:  ü, y, i, (‰); на пр. нарÒдъ, значить: нарüдъ, нарудъ, нарідъ и народъ. Читанка 1883.

[16] Тогды ступивъ на тронъ ІІ. Фердинандъ. ІІ. Фердинандъ коханикъ иезутÒвъ, бывъ дуже великимъ фанатикомъ. ВÒнъ хот‰въ изтерти протестанську в‰ру зъ св‰та. Зато го чехы не хот‰ли признати за короля, и м‰сто нього збрали соб‰ V. Фридриха, пфалцського князя. Айбо Фридрихъ слабый, ничь невартный чолов‰къ бывъ, и ниякъ ся не мÒгъ побороти зъ Фердинандомъ. Чехы были побит‰ пиля Праґы окÒвъ Б‰ло‰ Горы 1620. рока, загубили сво‰ слободы. Розъяреный Фердинандъ роздеръ „корольске писмо”, занÒсъ іезуитовъ, протештанськихъ попÒвъ прÒгнавъ, и черезъ сво‰ лют‰ поступки 30. тысячъ фамилій прÒгнавъ изъ Чехі‰. Водительна книга 1884. 341.;

Калоидоскопъ. Бруйстеръ (Brewster) анґлийский физикъ 1817. року вынайшовъ сю маґичну ц‰вку, у котрÒй два або три зеркала суть пÒдъ 60.  ґрадусомъ нагнуто. Черезъ н‰ повстане еденъ трикутъ, у котрÒмъ сам‰ фарблен‰ мониста, або склян‰ дарабки сутъ, и кедъ трубу потрясеме, та все иншу и иншу фигуру показуе имъ. Д‰ти барзъ люблять сю забаву. Водительна книга 387;

Годинка. Изпершу помочивъ сонця означовали часъ. Позаякъ на сонци т‰нь то росте то мал‰е, та люде скоро научили ся сонцеву годинку правити. Айбо [на] св‰тло сонцьове не все можъ раховати, та зато пакъ обернули ся дъ водянымъ и п‰сочнымъ годинкамъ. Се были сосуды, изъ котрыхъ упусчали воду або п‰сокъ, и если ся судно упорознило, та тогды ся минула една година. Годинки зъ колесами тай в‰сомъ уживали ся вже у XIV. стол‰ті‰. У нашÒмъ краю у Левочи (Lőcse) 1526 року была турнева годинка. Около 1650, року голландеець Гайґенсъ (Hayghens) 1657 року. Водительна книга 1884. 381;

В‰тровый млинъ (Szélmalom). Тко го унайшовъ не знаеме; такъ думають, же зъ всходу попавъ ся намъ. На всходу вже IX. стол‰тія суть в‰тров‰ млины, а найме на иранской верховин‰. Римляне ничь не знають про него. У Европу занесли го хрестоносц‰ 1040. року. Изъ Франци‰ розыйшовъ ся пакъ и по другимъ краямъ. Водительна книга 1884. 380.

[17] Волошинъ А.: О письменомъ языц‰ подкарпатскихъ русиновъ. Ужгородъ 1921. 28; Волошин А.: За рід­не слово: полемика з русофілами. Мукачево, 1937. 29; Корній Заклинський: Дещо про Михайла Врабеля (1866–1923). Науковий збірник Музею української культурі. І. 3. Свидник 1969. стр. 301.

[18] Поз. Volosin Ágoston: Gyakorlati kisorosz (ruthén ) nyelvtan. Ungvár 1907; Ungvár 19202.

[19] „Мы уб‰ждены, что если бъ литераторы угро-русскихъ поразум‰ли одинъ другаго, т‰мъ найбольше выигралъ бы самъ Угро-русскій народъ, желательно бы сближеніе Л. Чопея съ лучшими Угро-русскими писателями.” Сабовъ Е.: Христоматія... 1893. 208–209.

[20] Поз. Александр Павлович: Избранные произведения. Под общей редакцией И. С. Шлепецкого. Пря­шев, 1955. 51–52.

[21] Поз. Стрипский К.: Языкъ литературной традиции Подкарпатской Руси. Ужгородъ, 1930. 8;  Gerovskij G.: Jazyk Podkarpatské Rusi. Ceskoslovenská vlastiveda. Díl III. Jazyk, Praha, 1934. 505–507; Bonkáló Sándor: A kárpátaljai rutén irodalom és művelődés. Pécs, 1935. 52–59; Magocsi Paul: The Language Question Among the Subcarpathian Rusyns. Carpatho-Rusyn Research Center Fairview, New Jersey, 1987. 12–14, 34;  Маґочи П.: Питанє язика медзи подкарпатскима Русинами. Творчосц Х. Нови Сад. 1984. 11–12.

[22] Бирчак В.: Литературн‰ стремл‰ня Подкарпатской Руси. Ужгород, 1921. 85–86.

[23] Коломиец Н. Г.: Очерки по истории Закарпатья. Часть вторая. Томск 1959. 225, 233.

[24] Білодід І. К. (ред.): Курс історії української літературної мови. Т. І. (Дожовтневий період) 339–342; Грінченко Б.: Огляд української лексикографії. ЗНТШ. т. 66. стр. 19–20; Москаленко Н. Н.: Нарис історії української лексикографії. Київ, 1961. 82; Горецький П. Й.: Історія української лексикографії.Київ,  1963. 99–101; Штець Микола: Літературна мова українців Закарпаття і Східної Словаччини. Педагогічний збірник № І. Братислава, 1969. 6, 45; Булахов М. Г.: Восточнославянские языковеды. Библиографический словарь. ІІІ. Минск.