Єпископ Андрій Бачинськый

(1732-1772-1809) —

представитель русинського просвітенства

 

 

Житя и дїятельство єпископа Андрія Бачинського

 

Любив бых указати житя єпископа Андрія Бачинського, ёго дїятельство у зирькалї научных робот, первожерел, єпископськых уббіжникув. За ёго єпископованя у вшиткі царины живота цирьковли, што тысячов ниток пересновав народноє бытя Русинув, прийшло новоє думаня, нові россуженя, зачаткы тых реформ, які пак уддїёвали онь до  середины XX. столїтія. Майже вшиткі прінціпіальні елементы народної ідеолоґії Русинув XIX-XX. столїтія появлині уже в уббіжниках Бачинського. Андрій Бачинськый— постава ýзначна в історії Русинув и русинської культуры XVIII. столїтія. И не лем зато, ож ид ёго имнёви и часу ёго єпископованя яжут ся пирві проявы народного возрожиня Русинув. Ун сам быв натулько активный творитель и овплывнёватель сих най и скромно ся проявляючых, айбо народных по своюй сути усиловань, што мож го числити предвістителём народного двиганя Русинув XIX. столїтія.  Наперек тому, ож у цїлови позітивна оцїна ёго дїятельства и значеня споминат ся у вшиткых роботах из історії, літературы, історії школованя другої половкы XVIII. столїтія — первої третины XIX. столїтія, цїлоохопна студія з оцїнов ани ёго самого, ани часу, з ёго имнём язаного, так ся и не появила.[1] Из мого никаня, сёму бы было и научно-історичноє товкованя. Латиноязычна історична робота Базиловича, што дустав прозывку русинського Геродота, котра пак ся учинила главным жерелом про вшиткі послїдуючі зглядованя, писала ся у часї Бачинського, сяк за нёго самого и за ёго час содержит порунано мало податок. И такі історикы, як Дулишкович, Годинка, Жаткович, што ся май на історію цирьковли концентровали, історію Русинув пробрали лем до періода Бачинського. А марксістичні історикы інтересовали ся май предісторіёв розвала Австро-Мадярської монархії, не никавши глубже ги уд середины XIX. столїтія.

Андрій Бачинськый уродив ся 14-го новембра года 1732 у селї Бенятина  Ужської жупы (днись теріторія Словакії) у душпастырячуй немешськуй фамілії преселникув из Галичины.[2] Туй, у родичуськум домі, дустав зачаточні знатя, жадані дїла ґімназіалного школованя. По абсолвованю ужгородської єзуітської ґімназії у годах 1752-1758 продовжив теолоґічноє школованя у Тирнаві (Нодьсомбатї), де здобыв докторат из теолоґії. По завиршиню наукы трафлят до Гайдудороґа помучным душпастырём. Из перекладенём Ґеорґія Сабадоша до Мукачова, годом 1763 чинит ся парохом гайдудорожськым, а незадовго архієпископом жупы Заповч и округа Гайдудороґ. Своє дїятельство у Гайдудороґу приспособлят тамошнуй народно-языковуй сітуації. Што в гайдудорожськый період, што дале, сївши на єпископськый престул, держит ся языкового сінкретізма. Соудвітно церькуным предписам, Андрій Бачинськый матрикы веде по церьковнославянськы, про своих вірникув готовит попискы, потвиржиня, договоры по мадярськы, переписку из старшином и маґістратом слободного вароша Дороґа держит тоже по мадярськы, из церькуныма урядами — по латинськы и по русинськы, а з жупныма урядниками — на офіціальнуй латинї. Як архієпископ из церькуныма общинами заповчського архієпископства переписує ся по мадярськы. И пуднявши ся на єпископськый престул не змінив сесю практику. У церькунум окружнум архіві Дороґа сохранило ся много писем из ёго, авадь ёго канцеларістув пера, написаных ладным мадярськым языком.[3] Мадярська церькуна література ставит му у заслугу, ож при даякых частях літурґії завюх хоснованя народного (мадярського) языка и церькуні співы  потовмачив по мадярськы.[4]

Опыт, придобытый ним у часї гайдудорожського, так называного схізматичного двиганя (1765), силив го, жебы інтензивно ся зачав добивати за независимостёв вадь канонізаціёв мукачовського єпископства.[5] Года 1768, коли ся точила реорґанізація мукачовського єпископства на мінту латинськых єпископств, став ся членом первої четыричленної капітулы. Коли года 1769 заганяли делеґацію ид Марії Теризії, на чоло тої делеґації, што мала представляти канонізацію мукачовського єпископства, ýбрали Андрія Бачинського. Года 1772 именовали го на єпископа. Як єпископ роскрятав активоє и россяглоє культурноє и орґанізаторськоє дїятельство. Сесе ипен вчас ся трафило из політиков просвітенського абсолютізма Габсбурґської дінастії дотычно ґрекокатоликув, и Андрій Бачинськый из того максімально взяв хосен дїла русинського клера. Просвітенсько-абсолютичні змаганя власти на повышеня уровня матеріального благобыта, образованости, школованя найшли у Бачинськум высокоудвічательного, далековидого реалізатора, и вєдно з тым такого, што знав уважати на конкретноє соудношиня політичных сил и не пустити з ока ниякі, відїло бы ся друбні, проблемы.

На личноє прошиня Андрія Бачинського года 1776 Марія Теризія дала мукачовськуй єпархії таполцькоє абатство (жупа Боршод), што давало годишный прибыток 12 тысяч золотых форінтув, про потребы нової єпископської столицї — ужгородськый монастырь роспущеного чина єзуітув и храм їх, про духовну семінарію — замок Друґетув (1775-1780). Зорґанізовав семичленну капітулу, котра дустала матеріальні средства, жебы ся члены юй, окрем иншого, могли занимати научнов роботов и краснописемством. Реорґанізовав   воспитаня попув, што з 1777. года удбывало ся в Ужгородї. Из 1780. года и сам переходит на бываня до Ужгорода. Уд корольського двора удає му ся ýпросити 60 стіпендій на содержаня воспитаникув семінарії и пять плаченых постув професорув теолоґії. В єпископськуй семінарії учевный язык быв русинськый літературный язык, за котрый уже сьме говорили, а латинськый функціоновав як помучный. За Бачинського державна субсідія на помуч душпастырячого сященства ýзначно ýросла и сягла годишных 30 тысяч форінтув. Уєдноформив и дале примножив унаслїдовану уд предешникув и вхабену ужгородськыма єзуітами бібліотекы, куда ýпросив и йз парохій старі рукописні книгы.[6] Основав архів, куда своим уббіжником из парохій ýпросив цїннїйші старші парохіалні документы.

Не лем на єпархію, на капітулу давав позур, но и в духу ёзефінізма занимав ся матеріальным и духовным добробытом сільського сященства и народа. Обы ýлїпшити матеріальноє положиня низшого попуства и вірникув, ýходив уд кінчтарія матеріальну помуч дїла душпастырств вадь парохій и дїла парохіалных школ. Сотрудячи ся из коморныма, жупныма орґанами ýбудовав таку орґанізацію парохій, што спозначно ýлїпшила матеріальноє положиня сященства. Заязав окремый договор из кінчтаріём за парохії, што ся находили на маєтках ужської и мараморошської комор. Пудля сёго договора дустали право парохы на єден цїлый телек, а канторы и кураторы на пувнёго; без награды могли пасти и жирити свуй скут. Парохам уд землепана приходив трикумнатный, а канторам двокумнатный квартель, з нёго єдна кумната служила як школа. Парох мав право дустати машталню и хлїв. Окрем сёго ýдатні сумы дуставали и на убладованя храма. Из кінчтарія ишла помуч и на содержаня мараморошського мурованого храма и вікаріата.[7] Подобного содержаня договор Бачинськый заязав и йз Шенборновым панством. Пуд час сёї реорґанїзації парохій, што ся закунчила на зачатку XIX. столїтія, при догварянях из землепанами міродатным быв договор, заязаный из кінчтаріём. Тым кіпом ся у часї єпископованя Андрія Бачинського удбыла  повна еманціпація ґрекокатолицького клера из никаня на   матеріальноє и правноє положиня, а также авторітет.

Года 1773-го Андрій Бачинськый взяв участку у віденськуй порадї єпископув ґрицького обряда, де ся родили многі важні рішеня за церькуні книгы, сята, календарь, положиня попуства и вірникув. Окреме значущым видиме, ож дустало твердый голос тото жаданя, обы пановниця присловила ся ид жупам и землепанам, най установлят школы на теріторіях, де жиют вірникы восточного обряда. Голосно ся ýповіло чаяня, ож вірникы восточного обряда  соудвітно своим способностям и образованости хочут найти своє місто в обществі, хочут, обы їх дїти ся вольно учили у школах.[8]

На започин директора Універзітетної Печатнї Матія Марковича Корольська Намістницька Рада года 1806 зазвідала думку Бачинського, ож які бы клав жаданя на ýданя книжок про народні школы епархії, и якыма буквами най бы ся печатали. Бачинськый предложив тогды дас туцет учевникув на ýданя. Окрем появленя учевникув, валушных дїла усвоиня добрых манір, христіанської наукы, знатя літургії, требалым важив напечатати и учевник арітметикы, учевник,  приближаючый державлянські повинностї доброго державлянина. Сесї послїдні хотїв ýдати на народнум языку, подобно як біблійні причты.

Се предложиня Андрія Бачинського дотычно учевникув має и узшый гунґарістичный аспект. У зазначцї окреме говорит за дїтий из віруючых фамілій, што знают лем по мадярськы, вадь, як часто є у варошах, говорят помішано по  мадярськы, русинськы, румынськы. Дїла такых числом немногых дїтий из матеріальных доводув не хотїв заводити мадярськый язык до русинськых учевникув, так числив: най  сесї учат ся по мадярськы, из мадярськых учевникув.[9]

Года 1793 в Ужгородї Андрій Бачинськый установлят єпархіяльну учительську препарандію из науков на тогочаснум русинськум літературнум языку. Года 1777 стават ся дїйным внутреным тайным радником и года 1778 дустає зазваня у вирьхню комору сойма. У сюй якости бере участку у соймовых громадах 1790-1791., 1792. и 1796. годув. На сих громадах первый раз ширшый голос дустали національні змаганя и се досвідчиво вплынуло на дїятельство єпископа за вшиткі послїдуючі годы ёго живота.

Умер 7-го новембра года 1809. Уняткы из уббіжника Михайла Ґріґашія блискачо свідчат, ож ёго значеня, личні заслугы, рушну силу ёго росконареного культурного и общественого дїятельства признавали и ёго сочасникы. Протоєрий верховинського округа, постава, што важит в історії культуры Русинув, Михайло Ґріґашій своим уббіжником сяк але дає знати за смирть Андрія Бачинського: «Душа нашої восточної цирьковли, надїя Русинув, слава мукачовської єпархії, любеный наш отиць, їх ясотность Андрій Бачинськый года 1809 новембра 7-го упокоив ся...»[10]

Туй повіме, ож на ёго чисть написані многочислені оды, поезії по латинськы, русинськы, мадярськы и румынськы. Змеже них, позад літературної вартости, оды А. Валковського, В. Довговича, А. Байзама мож найти и в хрестоматіях и роботах из історії літературы.[11] Валковськый гіперболично порунує період, позначеный имнём Андрія Бачинського, з епохов Сатурна. Авторы многых книг, што ýйшли на світ у тот час, вінуют їх Бачинському, сяк напримір: Антал Дийчі, Цїлком куртоє уважаня за мадярськых Русинув, Кошицї, 1797;  Петро Ловдій, товмачена з нїмицького філозофична робота Х. Баумайстера, Ильвов,  1790. 

Як казав єм, у чисть Бачинського и по мадярськы ся писали вирші. Ид сёму тулько хочу додати, ож у часї Бачинського у многых мадярськых общинах по мадярськы ся читало сятоє письмо, апостолы и євангеліє, по мадярськы ся кунчило и казаня.[12] За Бачинського появили ся и пирві мадярські повні товмаченя літурґії, котрых рукописы перебыли до днись. Учитель из Ужгорода Дёрдь Крічфалушій потовмачив по мадярськы омшу Сятого Іоана Златоуста и года 1795 на Андрія сяточно даровав Бачинському. У авторськум вінованю, котороє у повности появив Гіадор Стрипськый, перед товмаченым текстом Крічфалушій зазначат:  «у товмаченя сёї Божої Службы, называної Літурґіёв Ґрицької Цирьковли Сятої Богоматери, щи зато пустив єм ся, бо не лем удколи щастя маю бывати у сюм вароши Унґварї, ай и в иншых містах тоже, многі мої доброхоты ня всяко охотили на сесю роботу.» И на тото споминат, ож ай до Бачинського товмаченя літурґії не были новотов.[13] Андрій Бачинськый знав давнїйшоє товмаченя літурґії, авторства Мігаля Кручая, доступноє потомкам через копію, котру зладив 1814. года душпастырь заповчської жупы Іштван Лупеш.[14]

Андрій Бачинськый записав ся до мадярської історії культуры щи й тым, ож напровадив у путь, а изгодя бескорыстливо пудпоровав Деметера Ґереґа (1760-1833), ýзначного представителя мадярського просвітенства, піонера мадярського новинарьства, писателя и редактора.[15]

 

Бачинськый — удаватель біблії (1804-1805)

 

            Окрема бисїда ся мусит вести за пятитомну біблію[16] (Библія сир‰чь книги священнаго писанія ветхаго и новаго зав‰та...), появлену у Будинї пуд старанём Григорія Тарковича, русинського цензора Корольської Мадярської Універзітетної Печатнї, на започин Андрія Бачинського года 1804, респективно 1805, котра ся зачала готовити щи за гайдудорожського парохства Тарковича (1793-1798) . И зато  мусай за сесе говорити, бо пудля нашых податок у старых парохіях збулшого ся сохранив даякый том, а частёв зато, бо у фаховуй літературї місто появленя сёї біблії стало предметом полемикы. Уд віденської печатнї Новаковича єпископ дустав цїле вугодну понуку: тунё и у куртум часї убіцяли му вупечатати книгу. Исе знаєме из письма заповчському архідіакону Григорію Тарковичу з дня 23. апріля 1794. года, писаного по латинськы, з котрого яснят ся и мотивы печатаня книгы. Уд почаювськых книжкарюв обрядові книгы лем дорого мож купити, тадьже за єдну повну біблію, напримір, «яка є преци дуже рідка, айбо крайнє препотребна» мусай дати и 50-70 ринськых форінтув, наколь віденська печатня може достачити за 15 ринськых форінтув.[17] Днём 8. октовбра 1794. года єпископ Бачинськый завдават віденськуй печатни ýпечатати 300 удбиткув. Дотычно датума появленя зась мав дустати приязну удповідь, бо в уббіжнику з 20. децембра 1794. года, писанум по латинськы, повтарят, ож неодовго появит ся повна біблія.[18] У сюм уббіжнику приближат порядок и спосуб, якым ся буде передплачовати книга. В архідіаконськум уббіжнику Григорія Тарковича, ýданум 20. януара 1795. года, у товмаченю на тогочасный русинськый літературный язык, з паралельнов цітаціёв єдної-двох важнїйшых думок по латинськы, доводят ся до заповчського клера росказы єпископа Бачинського удносно біблії.[19]  Из 22 церькуных общин нижнё-заповчського округа, напримір, валашськых парохій ся не дотыкало дїло появленя біблії на церьковнославянськум языку. А инші парохії не удповіли на уббіжник Тарковича, авадь так дали знати, ож позад безгрошости, будованя и всякого иншого не годны передплатити. Гайдубесерминьські зато не передплатили, бо хотїли держати мадярську біблію. Повну продайну цїну вуплатила лем маєтна гайдудорожська община, а пувнёї — нїрґелшийська и бюдська.[20] Біблія Бачинського є днись у много булшум числї церькуных общин нижнё-заповчського округа, кидь не повна та дакі томы. Бо Андрій Бачинськый  зачатком 1806. года поклав за повинность каждуй церькунуй общинї закупити біблію, котра конечно не у Відни, ай у Будинї, у печатни пештського універзітета увідїла світло світа, по тому, што  універзітет перекупив віденську печатню Новаковича.

            У світлї податок Гайдудорожського Єпископського Архіва неє ани майменшых пудкладув, обы думати, ож речена біблія могла быти напечатана у Росії, як исе многі предпокладали. Но и не є сомнївку, ож изробена была на московську мінту, позад московського ýданя.[21]

Уббіжникы єпископа Андрія Бачинського

 

            Уббіжникы ся готовили у канцеларни єпископа и у повнум смыслї фунґовали як  ціркуляры. В єпархіяльнуй канцеларни з них списовали тулько еґземплярув, кулькох протоєриюв, респективно протоєрийськых округув ся тыкало їх содержаня, пак заганяли на адресы протоєриюв. Майдавнїйші податкы за йсе сут из 1690. года. Єпископ Де Камеліс у своюм уббіжнику голосит ся клеру и з каждої жупы ци войводства (!) кличе по двох протопопув на складеня присягы вірности.[22] У єпархіяльнуй наставі из года 1755 єпископ Ольшавськый говорит и за уббіжникы: за ненавчасну передачу дале уббіжника установлят покуту — єден талярь. Дале тото предписує, ож до передачі дале уббіжника каждый парох мусит го переписати у нароком про тоту цїль установену книгу, так называный протокол. Андрій Бачинськый продовжив сесю практику Ольшавського удносно протокола и у своих уббіжниках наказує протоєриям, обы реґулярно провіряли, ци добрі ведут пудчинині парохы протокол.[23]

            Протоєрий по прочитаню єпископського уббіжника вадь заганяв го дале майближому пароху, вадь, конкретізуючи высшый росказ про свуй протоєрийськый округ, искладовав свуй уббіжник. Уббіжникы ся складовали пудля опредїленых характерістик формы, шаблонув, стереотіпув. Своёв формов и стілём ýросли из середнёвікых листин. Позад їх структуры члинят ся на три частї: вступну, властный матеріал и завершинкову часть. Кажда часть має свої формулы, удвітуючый шор, наміряня. Майлїпше знаєме уббіжникову практику єпископа Андрія Бачинського. Кажду ярь и осїнь заганяв уббіжник поязано ид реґулярным ярьнїм и осїннїм исхожиням у протоєрийськых округах. На сих окружных исхожинях участковали окрем парохув и півцёучителї. Неоправдано удсутных туй парохув Бачинськый пак укликав до Ужгорода.

Зачим русинські культурні змаганя уд їх настанку допроважала языкова проблема, не буде збыточноє спомянутя и за тото, же уббіжникы Бачинського мали величезноє языковоє уддїёваня. Ведь доґдеєден душпастырь мусїв їх прочитати, списати у протокол и ýголосити тоты частї, што ся дотыкали вірникув. (Щи раз нагадну: у кунци XVIII. столїтія мукачовська єпархія мала 729 парохій, из тулькома же попами, котрі парохії задїляли ся до 60 протоєрийськых округув.) Языковоє уддїёваня єпископськых пуслань досвідчує и тот факт, ож протоєрийські уббіжникы из них при всякум случаи цітуют цїлыма унятками.[24] Уббіжникы тай инші урядні документы Бачинського несли мінту літературного языка, на їх язык и злогу позерало ся як на языкову норму. Корінї так называного пудкарпатського язычія XIX. столїтія ростут из писемної практикы канцеларнї Бачинського. Значит, язычіє не даяка несістемна, без всякої предісторії суща и непорозуміла утварь, як тото булше зглядователюв упрощено перед нами рисуют.

Уббіжникы Бачинського тематично-предметно мож задїлити до двох булшых ґруп.

1.   Єдна ґрупа уббіжникув яже ся ид предписам, декретам, рескріптам світськых властий, главно Корольської Намістницької Рады и Корольської Мадярської Канцеларнї, їх конкретізує и товкує.

2.   Друга ґрупа уббіжникув своим содержанём независима уд світськых властий, кладе церьковно-конфесійні, культурно-просвітні и подобні звіданя.

У документах первої ґрупы удблищує ся тота політика державы сопротив цирьковли, держана в духу просвітенства, котра клала на сященство окрем церьковно-конфесійных функцій и функцію сповниня державных задач, декретув, як часть общественого дїленя робот.[25] Тадьже Ёжеф ІІ., в основі беручи, позерав на попув, як на урядникув, што побуч спеціальної, церькуної функції, занимают ся ýголошенём державных декретув, розвиванём народної просвіты. Уббіжникы Бачинського у сюм духу нанукуют душпастырям точное сповниня нима веденых церьковно-державных исписув душ (conscriptio animarum), ґрамотноє поступованя у часї людомора, голода, сухоты; у часї прусько-австрійської, а пак франко-австрійської войны —  збераня стравного, гроший, щи й убязового матеріала дїла раненых. Єден уббіжник повинує и на збераня у спомогу глухонїмых. У многых уббіжниках паде слово за потрибні знатя сопротив демобілізованых, далеслужачых авадь збіглых воякув, што мож убяснити задленыма войнами. Знає ся, же в тогочаснуй Мадярщинї державна віра была католицька. Католицька цирьков из педантичнов точностёв мерьковала на тото, обы дїти, урожині у мішаных фаміліях, дустали католицькоє воспитаня, обы нарушителї реверзалії (заязку католицького воспитаня дїтий) дустали державну кару. Зато у многых уббіжниках паде слово за лайштрованя фамілій мішаної віры вадь обряда, списованя дїтий, што воспитуют ся у такых фаміліях. У многых уббіжниках жадат ся лайштрованя віроудступникув, подаваня числа вірникув стоячых ци зрукованых у воинську службу, удкончиня сятої службы за успів цісарсько-корольського войська,[26] збераня у спомогу домобраны (insurrectio), міряня орниць у властности парохув и канторув итд. Єпископські уббіжникы конкретізуют и росказы Корольської Намістницької Рады, што у духу просвітенства дотыкают ся и  церьковно-конфесійных надлежностий, сяк ид росказу Марії Теризії, уголошуют, ож ани попы, ани вірникы не сміют ходити на одпуст, кибы быв дале гикой на єден динь пути; не обы ся щи раз стало, як было 1779. года у Буковци, де ся на Здвигы изыйшли 65 попув, незважено вхабивши довіреноє на їх дозур стадо, лишивши своих овечок без наукы.[27] Андрій Бачинськый позад росказув Корольської Намістницької Рады жадат удбытя уберанок гуменув; без дозволу протоєрия заказує вінчаня Галичан, Русув (Москалюв), Чехув, Мораванув, Сілизцюв, Сийкелюв и воякув. Уббіжником реаґує Андрій Бачинськый и в нагодї смерти Марії Теризії. У нюм не лем вуявлят спочуваня, но и з никаня Русинув бечелує роль и значеня королевы.

Уббіжникы Андрія Бачинського, што приходят до другої ґрупы, окрем иншого, в духу народного будительства усилуют ся за подвигнутя образованости и школованя у материнськум языку,  змагают ся против  змалоцїненя материнськоязычної культуры, угроженої росширенём латинського образованя. Сесї уббіжникы ексцелуют своёв пуднесеностёв. Єднак мушу надголосити, ож из сякым значущо народным голосом первый уббіжник появив ся онь 1795. года. Сёму ключ и уганутка, позад мого никаня, ож зачатком 90-х годув Андрій Бачинськый дустав нові зажыткы, ёго видокы, горізонты спозначно  ся росширили. 1789. года покликали го до вирьхнёї палаты сойму. Туй брав участку у соймовых громадах 1790-1791., пак 1792. и 1796. года. Вартат зацітовати из мадярськоязычного письма Бачинського радї и общинї слободного вароша Дороґа. Дорожські  уже уд 1789. года держали догваряня из Бачинськым, ож хочут ся розыйти из своим парохом, Яношом Копчаём. Андрій Бачинськый у новембрї 1792. года, по наворотї з сойма, пише дорожському старшинї, пак «Благороднуй Радї и Общинї», чом не дав ся до сёго скорше.

 

«Честована Благородна Радо и Общино, во Христї сущі милі сынове!

Добрі я тямлю, што-м повбіцяв быв 1789-го года... а тому вшиткому, же-м и доднись убіцяня не сповнив, тота причина, же реченого года неудкладні такой за цїлоє лїто держані подорогы до Вирьхнёї Банї и Марамороша, того же года до Відня бывша подорога и там щи и 1790-го года задержаня ся, а пак дале зась 90-91-го и 92-го года не лем Нашого Величества нечаяна переміна, но и нашої Благородної Мадярської Утцюзнины и Державы нашої за довгый час держані соймы натулько ня загурили, же из мусаю булше ся уддаючи розважаню над важнїйшыма дїлами Общества, не годен єм быв задоста вчинити своюй убіцянцї, и зато єї сповниня на спокуйнїйші часы, айбо все за вто тямлячи, удкласти-м мушеный быв...»[28]

 

«Розважаня над важнїйшыма дїлами Общества», «нашої Благородної Мадярської Утцюзнины и Державы нашої за довгый час держані соймы» спозначно глубоко перияли Бачинського.  Сойм 1790-го года, держаный у Будинї, реакціёв на понїмчуючі и асімілюючі змаганя ёзефіністської власти ишов у знамени формуючого ся  мадярського немешсько-народного двиганя. Андрій Бачинськый тогды же муг ся дузнати и за нарожуючі ся сопротив мадярському двиганю народностні (сербські, румынські) змаганя. Поправдї, из уббіжникув по 1795. годї добрі ся учуват удголосок народностных двигань, уберненя ся ид народу и ідея потребы єдинства інтеліґенції и народа — майважнїйші составины національных, народностных ідеолоґій.

Сам єпископ уббіжникы по 1795. годї держав тов важнов основов, котрої  усвоиня попами и канторами ґарантовало успівноє сповниня своих служебных повинностий. На пункты роскладені наставы грозным, даючым розумы тоном уд моральных норм до практичных інструкцій реґламентовали поле дїятельства протоєрия, пароха, кантора, дїтвака и родителя. Поникайме краём ока на содержаня уббіжникув.

 

Якый образ русинського народа

 видиме з уббіжникув Бачинського?

 

            Русинськый народ надзвычай худобный, упадлый; малі и увирстні єднако неукі, необразовані; много меже нима роспущеных, безучливых и колимбавої моралії. Огромна булшина русинського народа земледїлцї, пастырї, стямно мало меже нима промыселникув, ремеселникув. Ипен зато єпископ росказує, ож парохы ся повинуют школованя на зиму сконцентровати, бо тогды и пастырьські дїти дома ся здержуют. У гоноснїйшых ремеселных фахах як то: малярь, скульптор, іконописарь, оправарь книг, золотник итд. — такой не мож найти Русина. Хыблят Русины и у сферї торговлї. Щи й рітуальну судину, шатя, церькуні потребы продают їм жидуські торговцї, котрых значуща часть прийшла з Галичины.[29] Андрій Бачинськый             предложує єпархіяльнуй моложаві, ож тоты, што ученливі, спосубні, айбо не чуствуют призваня на попуську карьєру, най идут на карьєру промыселника.  И вшелияко, не годен быти з каждого молодяка пуп — зазначат туй же. Просит парохув, най — в інтересах єпархії — дїтий собі и чим булше молодых людий кермуют на промыселноє призваня. Зачим чужі майстры за роботы, што чинят у мукачовськуй єпархії, дустают дуже великі гроші, якмай похвалноє и хосенноє дїло буде помеже русинськов моложавов удомашняти фахы маляря, різьбаря статуй, оправаря книг, золотника. Андрій Бачинськый зато росказує, най парохы своих властных вадь своих вірникув дїтий накрятуют ид сим фахам, призваням. Пуд страхом кары заказує, жебы парохії уд сюды-туды чаварґуючых галичськых Жидув куповали церькуну судину, шатя итп.[30] Из уббіжникув прояснят ся, ож Русины у великум числї жиют меже народами иншого языка и віры. Из побанованём Бачинськый зазначат, ож Русины из етнично и набожинсько мішаных сел, из причины рунодушности попув, у цїлови доста часто міняют віру и обряд, а пак помалы и языка свого ся лишают.

 

 

Што каже Андрій Бачинськый за попуство

 

Вожаями и представителями Русинув мукачовської єпархії, народа, заслужуючого на лїпшу судьбу, Бачинськый видит попуство. Прото сопротив попуству строго беспристрастный. Грозным голосом демаскує факт, ож часть клера неука, необразована, лїнива у своюм призваню и лотруська. Многі попы никус авадь ледвы учат своих сынув на стару русинську науку и віру. Убертат позур на ростучоє удстояня меже попами и народом, на тото, же своє душпастырьськоє призваня парохы часто лем за спосуб заробку держат, «народа свого ся ганьблят, забываючи за свої довжностї духовного отця, пастыря, удмітуючи набук смиренность, любов, прилюдно лают, што булше — клянут, и спростыма, паскудныма словами говорят за простый наруд. Подаєдні парохы ся не удоваляют узыванём ся ид ним на духовный отче вадь велебный отче,  ай про себе и своих жун требуют уд людий якмайневозможнїйші углядані узываня.» Андрій Бачинськый упозорнят клер, ож у послїднуй третинї столїтія матеріальна сила, моральный авторітет, образованость попуства значно уросли, айбо не лем заслугов властных возможностий и усиловань, и сесе нас вшиткых повинує. Бачинськый  ясно видит и дає відїти, же без широко заміряної політикы пановницї не могла была ся удбыти правна, ґаздуська еманціпація русинського клера. Ун не конкретізує історично, но зато лем єднозначно ся у нёго являт, ож ведуча вирсть переже реліґійно-національно притїсненого народа еманціповала ся. В уббіжнику, уданум у нагодї смерти Марії Теризії сесе формулує точно.

 

«Нашої пановницї на тот світ преставленієм чажка и гурька жура упала на цїлу державу, а якмай на наруд мукачовської єпархії. Кидь попозераєме на єпископство из капітулов,  на духовну семінарію, з єї професорами, унґварськов катедралов, мукачовську єпископську резіденцію, дале на мараморошські, сукмарські намістництва, на віденськых, будинськых семінарістув, на число новооснованых церьков, на число недавно поставеных, убновеных, украшеных и приціфрованых храмув, и тото вшитко, што окрем сёго здобыли сьме уд Марії Теризії, за што сьме поправдї и чаяти не годні были — можеме признати ож єї благодіянія сопротив нам такі благословині были, же у другый світ преставленієм не просто честовану и любену пановницю, но правдиву нашу матїр истратили сьме, што до самого кунця живота свого над усяку міру приязна и щедра была ид нашому худобному и упадлому народу...»[31]

 

Богатство парохій и церьков не лем тым ся муцнило, же за Андрія Бачинського число мурованых церьков потроило ся, но и тов єпископськов наставов, обы на оболокы церьков, фар намонтовали желїзні роштилї, бо —  про стріберну судину, шатя з дорогых полотен, реверенды — церькуні збудованя часто ся ставали обєктом вламань.

Бачинськый главну залогу народного двигнутя, задержаня національної свідомости, ýварованя ся уд церькуної, культурної и языкової асіміляції видит у хоснованю материнського языка при школованю и віронауцї, в укріпеню и глубеню воспитаня в духу набожинської моралії. В уббіжниках се прочитує ся як єдна орґанична уцїлена проґрама. Єї ключові гасла: попуство, язык, народ, цирьков, дїти, моложава. Из уббіжникув слїдує, ож Бачинськый у рамках цирьковли змагав ся привести у силу раціоналізуючу тенденцію просвітенства и сесе поязовав из прінціпом материнського языка. Зато єпископа Андрія Бачинського мож числити ачий майрезультативнїйшым представителём русинського просвітенства.

На примірї Бачинського видиме потвердити ся тоту тезу, пудля котрої сама діалектика просвітенства скорше-пузднїйше робит го національным. Пасіонуюча завдатка про зглядователя — ýнайти, які книгы майбулше уддїяли на єпископа. Из уббіжникув мож перечути вплыв ідей великана нїмицького просвітенства Гердера. Из роботами Гердера Андрій Бачинськый муг ся запознати у Відню из первых рук.[32] Но за уббіжниками, рішенями, дїянями єпископа, проникнутыма духом просвітенства, я вижу не самостойну концепцію просвітителя, ай привод у силу, адаптацію ид містным условіям законув, предписув просвітенського абсолютізма, и тогды, кидь нияк вадь не все удсылат ся на высшый предпис, наставу.

Проґрамні цїлї Андрія Бачинського: сохранити народ, задержати язык, розбудити національну свідомость — у русинськум обществі, по ёго думцї, не могла реалізовати нияка инша потенціальна політична сила, окрем попуства. Но у своих уббіжниках єднозначно ясно надголошує тоту думку, ож не народ є дїла попув, ай ипен наспак: поп­ы сут дїла народа. Добрый пуп реґулярно и совістно, позад старых обычаюв и правил, збайливо кончит церькуні обряды, преданливо каже;  ани єден парох не сміє служити несовістно и без порядка, зато остро пущат ся на тых, што у недїлї, на сята из причины одпустув, ярминкув, удшества до Галичины вадь инде за границю, вадь на родинну навщиву, не служат и не учат катехізм.[33] Добрый пуп учит моложаву на христіанську науку, своих дїтий дає до русинської національної школы, вадь кидь такої не є, сам їх научит на русинську науку; в інтересї народа свою церькуну довжность не мінят непоосновано, пусто из матеріального інтереса; удержує ся уд питя; до корчмы не ходит; спомагат жупу у потребных пудьятях (исписы душ, превенція мора итд.); совістно веде матрику, протокол. У духу воєнного часу и тото ся чекало уд попа, ож юнакув наставит и заохотит на пудьятя воинської службы.

Позад уббіжникув, меже перворяді улогы пароха принадлежит ученя дїтий убох полув на христіанську науку. Валушно туй поникати на мотивацію. Основы христіанства и богобойности мож закласти лем у дїтстві, так воспитані дїти и потомкам будут годні дати хосен — так думат Андрій Бачинськый. У своих уббіжниках формулує не лем свої чеканя, но и санкції. Парохам-пиякам єпископ задержує субсідії, їх дїтий не приимлят до семінарії, имня їм записує у архів — най ся за них ганьблят потомкы. Задержує субсідії тым, што не учат своих вірникув.[34]  Варує покаранём тых попув-родичув,  котрых дїти, идучи до семінарії, не доста будут пудготовені у русинськум языцї, у церькуных нормах и співаню.

 

Андрій Бачинськый за протоєриюв

 

            Непосредкованый дозур за парохами держали протоєриї. З уббіжникув згруба урисовує ся круг прав и повинностий протоєриюв. Властно кажучи, протоєрий у ним адміністрованум окрузї дїятельствовав як заміститель єпископа.  Завдатка му была дозерати на парохії и парохув, што припадали ид ёго округу, у дїлах як школьных, так иманковых, а в опредїленум межечасї навщивляти парохії. Раз на гуд еґзаменовав парохув и канторув, первых из теолоґії и літурґії, послїдных из літурґії и церькуного співу. Тым, што ся зголошовали до семінарії, давав потвердку за їх знатя, моральность. Двараз на гуд мав зорґанізовати и удбыти окружный сінод. На первуй ступени улагожовав проблемы, повсталі меже вірниками и парохами. У важнїйшых вопросах посередковав переписку меже душпастырями и єпископськов канцеларнёв. Андрій Бачинськый бо нераз кликав позур на тото, же убходячи окружного протоєрия не хоче ся занимати проблематичныма дїлами. Без дозвола протоєрия парохы никому не годні были из гроший церькуної общины дати позычку; продати вадь пустити до держбы у владаню церькуної общины бывші орницї, лукы; убновляти, малёвати цирьков, тай вообще договорёвати ся из малярём, іконописарём, різьбарём, скульптором. Галичанина, Москаля (Руса), Чеха, Моравана, Сілизця, Сийкеля а также вояка лем з одобринём протоєрия мож было повінчати. Без посредкованя протоєрия не зайшло ся ани жупноє урядництво: ун передавав дале попам росказы вирьхности, зберав искладені парохами списы душ и передавав солґабирову (окружному верьховнику), голосив жупанату имена родичув, чиї дїти пролишали науку закона божого итд. 

 

 

Бачинськый за народні школы,

науку закона божого и школованя канторув

 

            Як и скорше сьме відїли, на старости душпастырюв были и школьні дїла. В уббіжниках найдеме много податок за народні школы, народностні вадь національні школы, школованя канторув тай, природно, и попув.

            Учевный матеріал католицькых фарськых школ уже булше ги двасто годув перед тым, быв опредїленый тирнавськым  установинём из 1560. года: текст катехізма, читаня, писаня и співы. У світлї уббіжникув, в основі, тото ж видиме и у русинськых фарськых школах.[35] Про народні школы и фарські школы Андрій Бачинськый майважнїйшым предметом держав христіанську моральность и закон божый. Се указуют и окружні уббіжникы гайдудорожського протоєрия Григорія Тарковича, пузднїйше бывшого первым пряшовськым єпископом и славянськым цензором будинської Універзітетної Печатнї.[36]

            Андрій Бачинськый у своих уббіжниках установлят науку закона божого про дїтий убох полув уд віку шести до 14 годув.[37] Позад величезної недостачі літературы сесю форму школованя збулша вели без книжок. Недостач катехізма полївила онь 1801. года, из ýданём роботы Іоана Куткы у Будинї. На куплю Куткової книжкы Андрій Бачинськый окремым уббіжником повинує кажду церькуну общину. Из матеріала катехізма перед поберанём ся молодым мусай было искласти испыт. А канторув окреме на тото повиновав, обы вшиток матеріал книжкы научили ся напамять, бо «котрый иншого хоче учити, тот и сам най буде наученый.»[38] Науку закона божого, пише Бачинськый, не лем божый, євангельськый закон требує, но и корольсько-цісарьськый декрет, зато родичув тых дїтий, што не будут на сесю науку ходити, голосити мусай жупным вирьхностям. Независимо уд сёго Андрій Бачинськый четырираз у годї просит голошиня о числї дїтий, што навщивляют науку закона божого. У єднум уббіжнику из 1802-го года говорит и за національні школы. Де 50 — вадь нагодов уд сёго мало менше — школоповинных дїтий найде ся, там ся має зачати из книжок наука на материнськум языку, а парох най там заганят дїтий, бо уд такых школ хосен неоцїнимый. Айбо додає, ож сяку науку из книжок, нияк раз не треба силов умагати. Там, де є така школа, вадь ипен отворит ся, главный надголос треба покласти на науку русинського материнського языка и віронауку. Містні парохы повинує, жебы провіряли, ци годні ученикы не лем писати, читати, но и катехізм и церькуні співы ци знают.[39]

            Парохы и канторы годны пудняти авторітет русинськых школ материнського языка вадь національных школ из тым, же своих дїтий дадут там ся учити. За національні школы парохы мали двараз у годї давати голошиня протоєрию, а вун пак єпископу. У Будинї 1797-го года про русинські національні школы ýдали букварь, котрый переудали щи 1799-го года.[40]

            За школованя канторув (півцёучителюв) скупо є податок на нашу роспорядку. Канторы, што й учительську функцію сповняли,  главно, такі попуські сынове (поповичі) были, што на докончиня своих довжностий валушні знатя збулша в утцюськум домі перияли. Єдна мало опредїлена, но хотьлем тулько, же при школї ведена форма того школованя была язана ид мукачовськуй семінарії. Єпархіяльні наставы єпископа М. Ольшавського, доднись мало схосновані істориками, на тото наміряют поповичув, ож най навщивляют мукачовську семінарію, бо иншак истратят канторську кондіцію.

Реґламент мукачовської семінарії у часї Іоана Брадача (Regulae pro Scholis Munkácsiensibus) перечислят пожаданя, што ся клали змагателю на кантора. Тоты пожаданя содержали, ож змагаючый ся на кантора попович вадь слободаш при майменшум мусит знати Ірмолоґіон співати, добрі читати, дамало писати, знати майважнїйші доґматы віры, співаня з псалтырї, тропарї, стихіры, хваленя.  Ірмолоґіста (змагатель на кантора) мав денно двараз звычити ся у писаню, и се двараз на тыждень требало указати воспитателю. Дотычно справованя ся, дісціплины, такі ся му клали пожаданя, як и богослову. Из переносом школованя попув до Ужгорода сяка форма школованя канторув урвала ся. Зазначу, ож проблема школованя канторув у цїлуй державі не была рішена. Хотяй первый декрет Ratio Educationis (1777) удокремив школованя попув и учителюв, ун не ýтворив самостойноє школованя учителюв в сістемі народного образованя, ай зашорив го ид низшому уровню школ общого образованя. Про русинськоє (ґрекокатолицькоє) школованя ся проблема ся рішила лем отворинём учительської препарандії в Ужгородї.[41]

У пудгорськум варошику Оласліска межи уббіжниками, пуд числом 951., находит ся оглашка, з котрої слїдує, ож ужгородська учительська препарандія зачала фунґовати года 1792, тогды як булшина зглядовань як гуд основаня называт 1793. вадь 1794. «951. AJ. Пудля росказу Корольської Намістницької Рады дїла школованя русинської народности в Ужгородї у єднуй соудвітнуй школї Учителя бы прияли. Тоты юношы, котрі бы жадні были у туй школї учителями быти, сёго года у місяцю сятого Андрія 10 дня най не убыйдут приголосити ся. 1792.»[42] Андрій Бачинськый зачатком 80-х годув росказує, обы каждый протоєрийськый округ з общої волї и за общі гроші зорґанізовав єдну таку школу, де не лем читаня-писаня, катехізм учити будут, но и церькуні співы, а щи тоты майбулше. Сись росказ года 1802 щи повтарят.[43] Сут податкы за отвориня такых канторськых окружных школ у булшости округув, окрем майзаубсталых и майхудобных верьховинськых. У мараморошськум верьховинськум окрузї таку школу отворили коло 1815-го года. У єднум письмі из года 1792 Радї вароша Гайдудороґ Бачинськый говорит за дорожські канторські школы и просит переднякув вароша, най мерькуют, обы так называноє нормальноє школованя не было на шкоду школованю канторув.

 

«Честована Благородна Радо... Што ся тыче школьных дїл и ученикув, я ипен не єм противник нормального школованя, бай и хочу го, но при сюм и тото хочу, и хоть бы так прийшло, ож як и переже Благородный Варош про інтернатськых ученикув быв бы годователь и пудпорователь, котрі ученикы як добрі Канторы, всягды честовані и славні, росширяют наш Восточный Сятый Обряд и реґулу по булшуй части Діецезії; так  и дале сякым кіпом най процвітают тоты русинські и валашські школы...»[44]

 

Из уббіжникув можеме дустати булше-менше точный образ за дїятельство канторув, їх права и повинностї. Канторы мали быти усиловні у своюй службі, совістні, у личнум животї теризві, здержані.  Побуч їх служеня у літурґіях майперва повинность їм была дїтий воспитовати, учити закон божый.[45] Раз у годї повиновали ся участковати в окружных протоєрийськых схожинях. Каждый гуд раз перед протоєриём мусїли скласти испыт из христіанської наукы, церькуных правил и співу. Парохы не могли без знамости протоєрия ани удставити уд службы кантора, ани прияти нового. Парох про свуй личный хосен не муг заставляти кантора робити ани майлегшу вадь домашну роботу, зась уд прихода из задушної службы повиновав ся му єдным ґрайцарём, а уд приходув цирьковли єднов третинов. За моральностёв кантора из служебної довжности дозерав протоєрий, ун и на тото мерьковав, обы нико не мучив кантора збытныма данями, тирьхами.[46]

 

Андрій Бачинськый за воспитаня попув

 

            Представы, концепції Андрія Бачинського, проблемы русинської інтеліґенції добрі усвітлюют уняткы из уббіжникув, вінованых воспитаню душпастырюв.  Юнакам, што ся голосили до ужгородської семінарії, уд протоєрия требало принести окрем иншого потвердку, уд якого ряда и ранґа, а также якої моральности родичув ся веде; женатый є вадь слободный, якої моральности є сам; што знає из катехізма, русинського читаня, писаня, співаня и церькуных правил. Абсолвенты латинськых школ из сих предметув мусїли искласти приималный испыт.[47] Опыт приималных испытув депрімовав єпископа: часть молодякув, што ся ладили на попуську карьєру (обычно поповичі), ледвы знали літурґійный язык, чажко могли читати-писати, не были окресані ани у церькуных співах. 4. септембра 1798. года ýдав уббіжник, де пише:

 

«Из глубокым болём вижу, же многых родичув дїти, коли по годах наукы у латинськуй школї ладят ся на попуськоє призваня ступити и на испыт ся являют, у русинськуй науцї натулько нескушині и тупі, же ани читати, ани имня своє написати не знают на сюм языцї. А из церькуных співув и набожинської службы ани рот не знают отворити.»[48]

 

У своих уббіжниках булшераз ся вертат  ид сёму кардінальному пункту школованя попув и говорит, ож тот, ко народу хоче служити и хоче дустати пост пароха, тому зглубока мусай знати язык и наукы ґрекокатолицької «восточної сятої цирьковли». Народу єпархії, русинському народу хосеннїйшый такый пуп, што лем єден, церькуныма правилами и віров предписаный русинськый язык знає, гикой такый, што знає булше чужых языкув, айбо у русинськум языцї нескушеный.

Бачинськый дає на вид, ож за незнатя віронаукы не лем удрече доступ голосячому ся до попуського призваня, но и родичі му строго зудвітуют.[49] Пудля єдного уббіжника в ужгородськуй, тирнавськуй, яґерськуй семінаріях годишно ся учили по 120 будучых попув. Порунано значноє  было число такых семінарістув, што из римокатолицькых (латинськых) школ трафили до римокатолицькых семінарій. Бачинськый упозорнят на опасностї тої сітуації, коли нескушеный у материнськум языцї, у русинськуй науцї, по русинськы не знаючый писаня-читаня, церькуні обряды, нияк вадь слабо знаючый співы воспитаник на попа из латинської школы трафит до римокатолицької семінарії. Зато такі клерикы, што склали испыт до римокатолицької семінарії, «жебы ся не стали кітителями свого народа и свої віры, а самі про людий не были обєктом сміхованя и погарданя, из русинської наукы еґзаменовати ся мусят, кидь хочут убстати у мукачовськуй єпархії.» Бачинськый росказує, же ученикы латинськых школ, што ся готовлят на попуську карьєру, у часї вакацій «из русинської наукы» мусят искласти испыт.[50] 

Уведеноє добрі звидочнює такый ширшый уняток из уббіжника:

 

«Милї мої сынове!

 

Не лем картавіє, но из дня на динь малїє и мізерніє наш русинськый язык и наша прадїдна віра. Сёму причина, же моложава наша у науку чужых языкув и чужого знатя пущат ся, а из свого языка, наукы, віры не знає нич, вадь лем барз мало, наперек тому,  ож хоче дустати достоинство душпастыря и так служити народу свому. Ипен зато лонські мої росказы на позур щи раз повтараю и убновляю. Так-то доґдеєден ýходившый латинську школу абсолвент най не посміє пост душпастыря просити, аж бы из хотьяк высокої школы прийшов, кидь не познає и не знає давну, природну русинську науку, без которої не може яко душпастырь народу своёму служити. Бо лїпше и хосеннїйше, кидь у булшуй части єпархії єднинькый русинськый язык знаючі, но ид нашым церькуным правилам и вірї нашуй твердо прилїпляючі ся и у теолоґії скушині душпастырї будут, гикой без сих знать бы были и чужыма языками межи нашым народом лем соблазень и баламуту наганяли. Сим моим росказом не заказую латинськый вадь иншый чужый язык ся учити, лем тото чекаю, ож про душпастырьськоє призваня такый препотребный русинськый язык обы не занезбали, бо без нёго у нашуй русинськуй вірї ид душпастырьському посту не можут ся дустати, пакже, и сесе майважнїйшоє, най не завхабляют, ай волїй укріпляют, розвивают у собі русинську науку.»[51]

 

Из горі уведеных глав, дотычных школованя, образованя душпастырюв, єднозначно видко, же подобно своим сочасникам  Андрій Бачинськый тотожнив церькуный літурґійный язык из живым русинськым языком, вадь при майменшум брав за дві пудфайты єдного языка. Сякоє розуміня ся сформовало у другуй половцї XVIII. столїтія и в інтеліґентськуй цїлови пановало до середины XIX. столїтія.

Уббіжникы мечут світло и на тото, же ґрекокатолицьку віру тотожнив из русинськов віров. Пятитомну церьковнославянськым языком писану біблію, появлену 1804-го года пудля московської мінты, называт русинськов. Бачинськый своим уббіжником повинує кажду церькуну общину купити сись ýробок будинської Універзітетної Печатнї, а парохам тоже рекомендує купити про себе.[52]  Подобно як и ёго сочасникы, у народнум розуміню Андрій Бачинськый стямку русинського етноса, як и  чуство общности из восточныма славянами, не удрывав уд патріотізма сопротив многонаціональної Мадярщины. Гордо называт своёв «Благородну Мадярську Утцюзнину и Державу», айбо непосомнївно жиє и говорит у нюм свідомость языково-етничної общности из  восточныма славянами, принадлежности заграничных и пудкарпатськых Русинув ид єдному коріню. Пред тым як пудбалансовати, хотїв бых ширше зацітовати из послїдного знатого ми уббіжника,[53] зачим у нюм вшитко уведеноє ся концентровало.

 

«Милї мої сынове, Парохы!

 

          Як опыт и многочислені приміры єднозначно указуют, ани єдна нація и народ не має булшої и силнїйшої залогы на самовсокочиня, ги давный отчый язык, ги задержаня материнського языка, письма и віры. Начим даякый народ зачинат ся ганьбити и погардовати своим давным родным языком, пак ся го лишат, из тым вєдно сякый народ сам зачинат переходити через всякі зміны, як сесе свідчит познатый примір чиського и моравського народа, котрый народ уд сятых утцюв Кирила и Методія дустав восточну христіанську віру и на зачатку быв славяно-руського языка, письма и віры, айбо позад того, як лишив ся їх, сам ся вцїлови змінив. Попозерайте на нашых заграничных сосїдув, до єдного из нами коріня принадлежных, из сёї самої причины ци не треба їм тото на ся чекати, ож из часом измінят ся и они? Айбо нашто нам позерати на инші народы? Будь бдїла и мерькуй, Мукачовська Мадярсько-Руська Єпархія, не обы и з тобов ся трафило, ож лишиш ся свого давного отчого-материнського языка и письма, бо з утратов сёго стратиме майсилнїйшого союзника нашого народа и нації. Але, возлюблені сынове мої! Слїдом за катехізмом нашої єпархії маєте у руках на русинськум языку ýдану Біблію циже Сятоє Писаня... та адде сут тоты русинські книгы, котрі уважно, часто и побожно читаючи, и вірникув на їх читаня и слуханя заохочуючи,   народ не лем на путь истины можете напрямовати, и не лем добру моральность можете укріпити, но и вєдно з тым наш материнськый язык, письмо, наш народ и віру нашу годні будете сохранити и укріпити.

Ипен зато уложив єм и строго росказую, ож доґдеєдна церькуна община єден примірник має купити...»

 

У сюм уббіжнику дає ся учути прямоє уддїёваня Гердера. Єпископ у слїды Гердера уголошує: основа народа, народности — язык. Тот народ, котрого язык пропаде, истратит чисть, память, колективность, пак и національность ёго ýтре ся измеже самостойных націй. Маймуцный союзник народа — язык. Зацітованый уняток з уббіжника кладе инші звіданя, жадаючі спеціальні зглядованя. Одкудь знав Бачинськый, ож моравськый народ «уд сятых утцюв Кирила и Методія дустав восточну христіанську віру и на зачатку быв славяно-руського языка, письма и віры...»? Ци робив розлуку Андрій Бачинськый  меже «давным отчым языком» и материнськым языком? На які традіції сперав ся Бачинськый, коли тотожнив церьковнославянськый и русинськый язык? Пересвідченый єм, ож розуміня історії Андріём Бачинськым и ёго окруженём значно овплывнив Іоан Базилович, ёго ýданый у Кошицях твур Brevis notitia fundationis Theodori Koriathovits olim ducis de Munkacs.[54]

 

 

Резюмей

 

            Ідеї просвітенства через поплитині переміны прийшли и у вирьхнї вирстї русинського клера. Уд 90-х годув XVIII. столїтія єпископ Андрій Бачинськый змагав ся просвітинські ідеї покласти у службу задержаня и розвиваня русинського народно-національного ідентітета, материнського языка. Из ёго уббіжникув дотычно сих проблем прочитує ся сістемна проґрама. Из самого  статуса сёї проґрамы, и додайме, из хыбеня иншых, на вожайство валушных сил общества, уживотнителём проґрамы відїв попуство. Силами цирьковли и віры усиловав ся спомалити асімілаційні процесы, які проходили у значнуй части россїяного меже иншыма народами русинського обывательства. Ключ ид подвигнутю народа и задержаню національної свідомости відїв у глубеню духовно-набожинського воспитаня на материнськум языцї, и у тум, обы русинськый народ, котрого тотожнив из вірниками мукачовської єпархії, мав попув, школованых на русинськум материнськум языцї, а сам народ обы муг на материнськум языцї дуставати школьні наукы. Подобно своим сочасникам русинськый материнськый язык Андрій Бачинськый тотожнив из літурґійным языком ґрекокатолицької цирьковли, церьковнославянськым языком. Идучи из того, же в русинськум обществі простый народ має за мінту попа, окремішный позур давав на матеріальноє, моральноє и інтелектуальноє розвиваня сільського попуства.

            Треба докунчити окремішні, додаточні зглядованя на ýнайденя тых субєктивных и обєктивных факторув, ýслїдком котрых започины Андрія Бачинського убстали без продовженя.

 

 


[1] Уже была нынїшна студія завершена, коли філолоґічні податкы за Бачинського збогатив ужгородськый изглядователь Валерій Падяк. Ун указує уббіжникы Бачинського, котрыма ся до ґрекокатолицького клера доносят росказы Корольської Намістницької Рады дотычні школ, вояцтва итд. Ёго замерькованя потвержуют муй аналіз. Поз.: Валерій Падяк: Сам на сам з єпископом Андрієм Бачинським. Молодь Закарпаття. 7 листопада 1991. п. №45. 4-5. Из новинкової статї Падяка щи и тото ся дузнаєме, ож у память єпископа Андрія Бачинського на Пудкарпатю зготовили много творув умілства: памятникы, барелєфы, медалії.

[2] За Бачинського щи поз.: Баран О.: Епископ Андрей Бачинський и церковне відродження на Закарпаттї. Бібліотека Логосу. т. XXXIII. Канада, Йорктон, Саск, 1963; Удвари И.: Податки о карпатоукраїнскей (рускей) просвищеносци. Вплїв просвитительских идейох у циркуларних писмох Андрея Бачинского (1732-1809). Нова думка XVIII. 1989. ч.74. 33-36; поз. щи: О живоце и дїялносци Андрия Бачинского  (1732-1809). Нова думка XVIII. 1989. ч.76. 37; Данилюк Д.: (Бачинский) Не думал о временном добре. Закарпатская правда. 1990. ІІІ. 28. стр. 4.; Ľudovit Haraksim: “Zlatý vek” biskupa A. Bačinského a obrodenské obdobie A. Duchnoviča — dve epochy dejín Rusínov. In. Ján Domľa (red.): Slovensko-rusínsko-ukrajinské vzťahy od obrodenia po súčasnosť. Bratislava, 2000. 10-36.

[3] У Гайдудорожськум Єпископськум Архіві сохранила ся и печатка з ёго гербом. HPL. Fasc. 2. №9; за сесе поз. Páll I.: Bacsinszky András püspök nemesi pecsétje. Vasvári Pál Társaság Füzetei. 3. Nyíregyháza, 1990. 35-36.

[4] Grigássy Gy.: A magyar görög katolikusok legújabb története. Ungvár, 1913. 37; Sztripszky H.: Jegyzetek a görög kultúra árpádkori nyomairól. Bp.,1913; Timkó I.: Keleti kereszténység, keleti egyházak. Bp., 1971. 466-467; Pirigyi I.: A görögkatolikus magyarság története. Nyíregyháza, 1982. 85-89.

[5] Дулишковичъ І.: Исторические черты Угрорусскихъ. Унгваръ 1877. 176.

[6] Hodinka A.: A munkácsi görögh-katholikus  egyházmegye... 698-702

[7] Гаджеґа В.: Додатки к исторії Русинов и руських церквей в Ужанской жупі. Наукови записки Товариства Просвити ІІІ. 1924. Ужгород. 155-239; Міцюк: Нариси з соціально-господарської історії Подкарпатської Русі. ІІ. Прага, 1938. 90-105.

[8] Гаджеґа В.: Наші културні и церковні справы на епископских нарадах р. 1773. у Відні. Подкарпатська Русь IV. 1927, 105-108, 167-170, 199-201, 213-215; Pirigyi I.: A görög-katolikus magyarság története. Nyíregyháza, 1982. 96-101.

[9] Кустодиев К.: Церковь угорских русских и сербов в их взаимоотношении. Православное обозрение. Москва, 1873. 28-33.

[10] Місто нахожиня: Архів рукописув Мад. Академії Наук. Ms 4817/10. Появлено: Udvari I.: Grigássy Mihály körlevelei. Studia Russica. XIII. 1989. 368-408. Bp.

[11] Микитась В.: Галузка могутнього дерева. Ужгород, 1971. 22-23; Рудловчак О.: Хрестоматія закарпатської української літератури XIX століття. І. Пряшів, 1976. 16-20.

[12] Поз. Grigássy Gy. ціт. робота, 14, 24, 33, 37-38.

[13] Sztripszky H.: Jegyzetek a görög kultúra árpádkori nyomairól. Bp. 1913. 124, 125-175.

[14] Имня Іштвана Лупеша фіґурує и в исписах 1806. года, а історія культуры знає го як нанашка Пала Вашварія, героя и мученика 1848-1849. гг. Поз.: Iváncsó István: A magyar görög katolikusság  liturgikus könyveinek anyanyelvi fordításai és kiadványai. A Hajdúdorogi Bizánci Katolikus Egyházmegye Jubileumi Emlékkönyve. 1912-1987. Nyíregyháza, 1987 158-161; поз. щи: Udvari I.: Vasvári Pál hajdúböszörményi éveiről. Szabolcs-Szatmári szemle 1989. 4. szám, 431-432.

[15] Поз. Márton J.: Görög Demeter... életírása és a magyar literatúra előmozdítása által, valamint a nevelés pályáján szerzett érdemei. Bécs, 1834; поз. щи: Görög Demeter a polihisztor lapszerkesztő. (A magyar újságírás hajdúdorogi úttöröje). Hajdú-Bihari Napló 1990 április 7. 11. old.

[16] На матеріалї сёї біблії Євмен Сабов звидочнює ґраматику церьковнославянського языка. Поз.: Szabó Eumén: Egyházi szláv nyelvtan. Ungvár 1894. 113. Споро цітує з ниї и в «Христоматії», Ungvár 1893 17-48.

[17] Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 11. No 1. 1794. április 2.

[18] Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 11. No 9. 1794. december 20.

[19] Повный текст уббіжника поз. Шлепецький А.: Мукачівський єпископ А. Ф. Бачинський та його послання. Науковий збірник Музею української культури. Пряшів, ІІІ. 1967 226-227: Studia Slavica Hungarica XXXII. 1986. 1-4. 89-92.

[20] Гайдудорожськый Єпископськый Архів. 1700-1800-as évek anyaga. Без далшого шифра.

[21] Подробнїйше поз. Studia Slavica Hungarica XXXII. 1986. 63-100.

[22] Поз.: Udvari I.: Adalékok a kárpátukrán írásbeliség történetéhez. Megjegyzések De Camelis J. nyomtatott műveinek és körlevelének nyelvezetéről. Russzisztika. Acta Academiae Paedagogicae Nyíregyháziensis. t. 11/E. 1987. 157-165.

[23] Гайдудорожськый Єпископськый Архів. 1700-1800. évі anyagok. Без шифра.

[24] У подакотрых  ґрекокатолицькых парохіях заповчськых и сукмарськых сел трафляло ся, же уббіжникы Андрія Бачинського записовали до протокола, потовмачивши по мадярськы, и видав, так и уголошовали їх. Поз., напримір, протоколы Тімара, Фабіангазы. Бібліотека Гайдудорожської єпархії.

[25] Magyarország története 1686-1790. Szerk. Ember Gy. - Heckenast G., Bp. 1989. 1043-1057, 1125-1159.

[26] Сякого содержаня уббіжникы из часу прусько-австрійської, респективно франко-австрійської войны поз.: Udvari I.: A keletszlovák irodalmi nyelv ismeretlen emléke 1778-ból. (Magyar helyesírású keletszlovák nyelvjárási emlék Mária Terézia korából) In. Acta Academiae Paedagogicae Nyíregyháziensis. tomus 12/c. Nyelvészeti Közlemények. Nyíregyháza, 1990.

[27] Уббіжник Андрія Бачинського. 1799.  március 24. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 4. No 28. Опубліковав: Шлепецький А.: Мукачівський єпископ А. Ф. Бачинський та його послання. Науковий збірник Музею української культури. Пряшів, ІІІ. 1967 226-227. Дале: Шлепецькый 1967.

[28] Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 10. No 16. 1972. nov. 28.

[29] Бачинського А. уббіжник, 18. септембер 1797. Парохіальный архів. Шаторальяуйгей.

[30] Бачинського А. уббіжник, 24. марець1800. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 15. No 29. Появнив: Шлепецькый 1967.

[31] Бачинського А. уббіжник, 5. децембер 1780. Парохіальный архів. Ракаца.

 

[32] J. G. Herder: Ideen zur Philosophie der Geschichte der Menscheit. 1792; J. G. Herder: Briefe zu Beförderung der Humanität, erste Sammlung. Riga, 1973.

[33] Бачинського А. уббіжник, 28. марець1795. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 12. No 34.

[34] Бачинського А. уббіжник, 25. фебруар 1802. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 16. No 6. Появнив: Шлепецькый 1967. 229-230.

 

[35] На уббіжниках спозначноє печатло лишила перва державна реґуляція сістемы школованя, Габсбурґськоє в духу просвітенського абсолютізма докунченоє установиня, Ratio Educationis. Поз. Ratio Educationis. Az 1777-i és az 1806-i kiadás magyar nyelvű fordítása. Fordította, jegyzetekkel és mutatókkal ellátta: Mészáros I.: Bp. 1981. 62-69.

[36] Удвари И.: Данные о закарпатско-украинской официально-деловой письменности XVIII века. (О гайдудорогских годах Григория Тарковича). Studia Slavica Hungarica 32. 1986. 1-4. 63-100.

[37] О школьнуй науцї, преподаваню закона божого поз. щи: Grigássy M. körlevelei. Studia Russica XIII. 1989. 368-408.

[38] Бачинського А. уббіжник, 14. юній 1802. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 16. No 3. Появнив: Шлепецькый 1967. 231-232.

[39] Бачинського А. уббіжник, 1. авґуст 1802. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 16. No 6. Поз.: Катихисїс малый или наука православно-христїянская во благочестное воспитанїе юношества дїецесїи Мункачовскїя, составленная в Унгварі. В Будині граді 1801. — твур, што мав значноє языковоє уддїёваня; послїднёє ýданя — Ужгород 1931.

[40] Поз.: Букварь языка рускаго с прочїим руководїем начинающих учитися. В Будині... 1797 1; 1799 2.

[41] Боднар А. — Чума А.: Українська школа на Закарпатті та Східній Словаччині. ч.І. Пряшів 1967.

[42] Zemplén vármegye Levéltára V. 8. Sátoraljaújhely.

[43] Бачинського А. уббіжник, 12. марця 1803. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 16. No 6. Появнив: Шлепецькый 1967. 234-237.

[44] Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 10. No 17.

[45] Бачинського А. уббіжник, 28. марця 1795. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 12. No 34.

[46] Бачинського А. уббіжник. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 15. No 29. Появнив: Шлепецькый 1967. 227-229.

[47] Бачинського А. уббіжник, 4. септембра 1798. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 15. No 3.

[48] Поз. Bonkáló S.: A rutének (ruszinok). Bp., гуд не зазнач., 116.

[49] Бачинського А. уббіжник. 24. марець 1799. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 4. No 28. Появнив: Шлепецькый 1967. 226-227.

[50] За исе щи поз.: Письмо Бачинського Яношу Копчаю. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 10. No 39. 1793.

[51] Бачинського А. уббіжник. 24. марець 1800. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 15. No 29. Появнив: Шлепецькый 1967. 227-229.

[52] Бачинського А. уббіжник. 1. януар 1806. Гайдудорожськый Єпископськый Архів. Fasc. 18. No 2. Появнено: Studia Slavica Hungarica 32. 1986. 1-4. 98-99.

[53] Поз.: Studia Slavica Hungarica 32. 1986. 1-4. 98-99.; Szabolcs-Szatmári Szemle 1989. 3. sz. 280-284.

[54] Поз. pars II. caput IX. p.74; pars IV. caput III. 12-16.